Яреськівський старостинський округ

Яреськівський старостинський округ:

історія, поселення та культурна спадщина

Яреськівський округ, розташований на півночі Полтавської області у складі Шишацької громади Миргородського району, має багатий історичний спадок, що сягає глибини XVII століття. Центральним поселенням округу є село Яреськи, яке стало осердям розвитку краю та основою для формування численних навколишніх сіл. До Яреськівського старостинського округу відносяться села: Нижні Яреськи, Яреськи, Бухуни, Гончарі, Соснівка, Хвальки.

Село Яреськи

Село Яреськи виникло на початку XVII ст. внаслідок заселення краю вихідцями з-за Дніпра. Заснував село, за переказами, полковник Яресько. На карті французького інженера Гійома де Боплана у другій чверті XVII ст., де позначені кордони на 1634 рік, Яресьок ще немає. Але незабаром слобода Яреськи вже записана за Бертоломеєм Оболковським. Найближчим поселенням до Яресьок було селище Шимотов, яке згодом стало містечком Устивиця.

У 1654 році Яреськи входили до складу Миргородського полку як сотенне містечко. У 1658 році під час придушення повстання під проводом Мартина Пушкаря Яреськи були спалені татарами, а більша частина жителів забрана в полон.

У 1660–1668 рр. Яреськівська сотня входить до складу Полтавського полку. При гетьманові І. Самойловичі (1672–1687 рр.) Яреськівська сотня до 1687 р. знову відходить до Миргородського полку.

Швидке зростання кількості жителів Яресьок, як і в інших поселеннях на Пслі, припадає на 1730-ті роки. За переписом 1710 року в Яреськах було 201 двір, а в 1729 році — 235. Більшість жителів перебувала у феодальній залежності від козацької старшини.

Згідно з переписом 1781 року в Яреськівській сотні вже було 1051 господарство і 2736 душ населення. Місцеві жителі займалися землеробством і скотарством. Із промислів було поширене чумакування. Торгували горілкою, пивом, дьогтем. Крім хліборобів, у селі жили ткачі, ковалі, шевці і шаповали. Багато селян займалися рибальством. У Яреськах відбувалися двічі на рік ярмарки і кожного вихідного — базари.

За переписом 1785 року в Яреськах вже мешкало 1108 душ селян, більшість з яких становили козаки, а також державні селяни і селяни-кріпаки. Останні належали сотникам Потапові Потапенку і Довгому, а також прапорщику Дем’яну і його брату Юхиму Трощинським.

На 1863 рік Яреськівська волость у складі Миргородського повіту входила до Полтавської губернії й проіснувала до 1923 року. Після скасування кріпосного права господарство волості розвивалося капіталістичним шляхом.

На кінець XIX ст. в Яреськівській волості було:

• 447 ткачів,
• 70 кравців,
• 73 теслі,
• 59 шевців,
• 15 столярів,
• 1 коваль.

У 1900 році волость налічувала 1697 дворів і 11 232 жителі, які проживали в 27 населених пунктах, зокрема: Хвальки, Жабокрики, Григорівка, Матяшівка, Федунка, Дмитрівка, Андріївка, Молодиківщина.

У 1923 році Баранівська, Шишацька і Яреськівська волості були об’єднані в Шишацький район Полтавського округу.

Старшинами волості були:

• 1900 року — козак Іван Федорович Білобров;
• 1904 року — козак Ісаак Мусійович Чуб;
• 1913–1915 роках — Віктор Степанович Печерій.

Село Нижні Яреські

Це поселення виникло яке робочого селища поблизу залізничної станції Південної залізниці “Яреськи”. Своїм виникненням село завдячує будівництвом залізничної дороги Ромодан-Полтава на межі XIX-XX ст. На роботи було залучене місцеве населення.  Жителі Яресьок працювали в основному на відрізку від річки Псьол до станції Яреськи. У цей час переселенці, які приїхали на будівництво, заснували пристанційне селище. В 1903 році відкрито залізничну станцію.

• Станом на 1912 рік населення 9 людей.
• Статус села (сільського населеного пункту) поселення отримало лише в 2008 році.

Село має давню історію, що сягає XVII століття. Перші письмові згадки про населений пункт датуються 1649 роком. Засноване село було козаками та стало частиною Яреськівської сотні Миргородського полку.

У XVIII-XIX століттях Бухуни були великим козацьким селом з розвиненим землеробством та тваринництвом. Селяни займалися також ремеслами, зокрема ткацтвом, гончарством та ковальством.

Село Бухуни

Село розташоване на півночі Полтавської області, у Шишацькій селищній громаді Миргородського району. Село межує з Яреськами, Нестерівкою та іншими населеними пунктами.

Територія села знаходиться на височині, ландшафт рівнинний з незначними перепадами висот. У селі протікає річка Гнилиця, яка є притокою річки Псел.

У Бухунах збереглися архітектурні та історичні пам'ятки, що свідчать про давню історію села. Серед них:

• Церква Успіння Пресвятої Богородиці (XVIII століття) – мурована православна церква в стилі українського бароко.
• Будівля колишньої церковно-парафіяльної школи (XIX століття) – одноповерхова мурована будівля, в якій зараз знаходиться сільський клуб.
• Пам'ятник односельчанам, загиблим у Другій світовій війні – монумент, встановлений у центрі села на честь захисників Батьківщини.

Бухуни – мальовниче село з давньою історією та самобутньою культурою. Збережені архітектурні та історичні пам'ятки роблять село привабливим для туристів та дослідників історії. Жителі Бухун – працьовиті та гостинні люди, які шанують свої традиції та беруть активну участь у розвитку рідного села.

Село Гончарі

Село розташоване у південно-західній частині Полтавської області.

Точна дата заснування села Гончарі невідома. Перша згадка про нього датується серединою XVII століття, коли на цих землях було засновано хутір Гончаренківка. У XIX столітті хутір розрісся до розмірів села і отримав сучасну назву. У 1929 році в селі було організовано колгосп, який проіснував до кінця 1980-х років.

У селі Гончарі немає значних історичних чи культурних пам’яток. Проте поруч із селом, біля підніжжя балки Яр, розташоване городище, яке відноситься до VI—VIII століть нашої ери.

Село Соснівка

Свою історію село Соснівка починає з села Жабокрики. Саме переселенці з нього заснували так звану «Новоселівку». Так називалася вулиця, що лінією паралельно йде на схід від траси Яреськи-Федунка.

Рух «з лісу» почався ще в 1900 році, прискорився коли в 1929 – 1930 було утворено сільськогосподарську артіль. Перші переселенці були з Біднинового хутора. Фактично це було переселення в урочище Прогон. У 1938 – 1939 році почалося примусове переселення.

Остаточні переселення на новобудівлі відбулися після війни. У 1961 році на травневі свята справили новосілля 7 сімей, 30 травня 1961 року вже було 46 дворів, хутор перейменовано в село Новоселівка. Пізніше село було названо Соснівка на знак чарівної природи, що оточує село. Назва «Соснівка» з’являється в документах на початку 70-х років минулого століття.

Село Хвальки

Є декілька теорій про походження назви. Слід сказати, що назва села унікальна  - єдина на всю Україну. Село має одну вулицю – Бочешну.

Територія села була заселена в давнину. Археологи знаходили біля села становища скіфської доби. У документах  списку поселень 1764 – 1781 рр.,  можна знайти іншу назву населеного пункту – Валки, Валка, Волка. Одна з наз Хваліок (Фаліок), яка зустрічається в церковних книгах, за однією з версій означає «хваліоке» - святий дух.

 Місце розташування Хвальок оригінальне – один з небагатьох населених пунктів, який розміщений на високому пагорбі  (з півночі хутір омиває річечка, яка має назву Тух), тоді як більш пізніше поселення робилися в долині.  У багатьох родинах з Хвальків згадували про прабабок –литовок .

У 1820 році хутір має 20 дворів. у 1846 році територія Яреськівської волості була розділена між Шишацькою та Багачанською волостю. Село Хвальки відходить до Багачанської волості. Було повернуто в Яреськівську волость, коли її відновлено в 1863 році.