Михайликівський старостинський округ

Михайликівський старостинський округ — тиха глибина українського серця

Серед безкраїх полів, хвилястих пагорбів та давніх шляхів розкинувся Михайликівський старостинський округ, до складу якого входять три села: Михайлики, Порскалівка та Харенки. Це земля спокійна, щира, просякнута духом праці, родинного тепла й глибокої поваги до предків.

Село Михайлики 

Село Михайлики бере свій початок у першій половині XIX століття. За переказами, його заснував козак на ім’я Михайлик, і це ім’я й досі часто зустрічається серед жителів, підтверджуючи тяглість поколінь та живу пам’ять про родоначальника села.

У 1859 році козацький хутір Михайликів Зіньківського повіту мав 10 дворів і 73 мешканці. До 1900 року село належало до Ковалівської волості й уже тоді мало сільськогосподарську козацьку громаду — символ єдності, спільної праці та турботи про землю.

На початку ХХ століття, у 1910 році, у Михайликах налічувалося 13 господарств та 69 жителів, а орної землі було 110 десятин. Це свідчить про те, що громада жила землею, працювала з любов’ю й витривалістю.

За переписом 1926 року, Михайлики стали центром Михайликівської сільської ради Шишацького району, в якій мешкало 101 особа. Незважаючи на скромні розміри, село зберегло свою ідентичність, силу громади та зв’язок поколінь.

Села Порскалівка та Харенки 

Історичні джерела майже не зберегли письмових згадок про Порскалівку та Харенки, але це не применшує їх значення. У цих селах немає сторінок у літописах, але є життя — щоденне, справжнє, наповнене працею, турботою й любов’ю до рідного краю.

Це села, які не шукають гучної слави, але міцно стоять на землі, плекаючи своє сьогодення. Тут у поглядах людей — гідність, у руках — сила, а в серцях — щира любов до дому.

Село Порскалівка 

В 15 столітті тут простягалося «дике поле». Сучасна історія Порскалівки починається з 1700-х років, коли ці землі почали надавати козакам, переважно з Чернігівщини і правобережної України.

Назва «Порскалівка» походить від слова «порох». На той час на Шишаччині діяло чотири селітрові заводи: у Величковому, Безверхому, Христівці і у Порскалівці. Наші пращури займалися виробництвом селітри, яку потім звозили до Зінькова, а звідти – до міста Шостки на пороховий завод. Це давало непогані заробітки нашим землякам.

На Опішнянському шляху, між Колодяжним і Порскалівкою був Постоялий дві, де зупинялися чумаки , які з Криму возили сіль у північні райони України. Залишивши там свої вози, вони заходили до Порскалівки відпочити і перехилити чарчину - другу, бо у Порскалівці було дві корчми.

Село пам’ятає події різних часів: Перша світова війна, громадянська війна, роки НЕПу й колективізація. У страшні роки голодомору 32-33 років у Порскалівці померло більше сотні людей, як малих так і дорослих. Незважаючи на всі трагедії, чоловіче населення Порскалівки стали на захист Батьківщини у Другі світовій війні.

Село Харенки

По один бік села зі ставків бере початок річка Говтва, а по інший -  вода тече до річки Грунь-Ташань. Через Харенки проходить дуже давня дорога, яку в народі зветься «Опішнянка». Вона пам’ятає  скіфів, татар,  козаків, чумаків і сучасних мандрівників.

Історія села дуже велика, її жителі приймали участь і в Російсько-Японській війні 1905 року, в першій світовій, у революційних подіях 1917 року. У 30-х роках  частина жителів попала під розкуркулювання, а 1933 року накрила хвиля Голодомору. Другої світової війни понад 50 жителів Харенків  полягли в боях з фашистами.

Михайликівський старостинський округ — це не просто адміністративна одиниця. Це — частинка живої історії України, де пам’ятають своє коріння, бережуть спокій землі й передають нащадкам найголовніше — відчуття дому.