Баранівський старостинський округ
Баранівський старостинський округ:
Озерна тиша й дзвін млина: життя і слава Баранівки
Баранівка – це не просто село, а старостат, що сьогодні є осередком суспільного життя, культурного розвитку та історичної пам’яті краю.
Тут, над колінчастим Пслом, серед вікових дубів і широких полів, живе й розвивається Баранівка.
За часів Богдана Хмельницького Баранівка входила до Сорочинської сотні Миргородського полку і налічувала 112 дворів. А в 1863 році, за переписом, у Баранівці було вже 250 дворів. У 1883 році вона згадується як волосний цент. Селу належало 6012 десятин придатної землі.
Село Баранівка розташоване на лівому березі річки Псел. Річка у цьому місці колінувата: утворює лимани, старики й зболотнілі озера.
Перша згадка про село відноситься до першої половини XVII століття. У липні 1661 р. маєтки на р. Псел – містечко Баранівка з селом Перевіз (нині - Баранівка та Великий Перевіз Миргородського району Полтавської обл.), а також село Портанка – були надані шляхетному пану Івану Рудницькому. Близько того часу привілей на хутір на Пслі отримав Семен Голуховський, козацький старшина, керівнику козацького посольства до короля Польщі.
|
За даними на 1859 рік у власницькому селі Баранівка Миргородського повіту Полтавської губерніїї мешкало 1700 осіб (804 чоловічої статі та 896 – жіночої). Налічувалося 230 дворів, існувала православна церква, відбувався щорічний ярмарок. Історичні джерела зазначають, що у 1863 р. у Баранівці було 250 дворів, у яких мешкало 886 чоловіків і 995 жінок. Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі, центрі Баранівської волості, мешкало 1350 осіб. Налічувалось 200 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий двір, 4 постоялих будинків, 3 лавки, кузня, 2 водяних і 15 вітряних млинів, сукновальня. Базари відбувалися двічі на тиждень, а ярмарки – тричі на рік. За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1669 осіб (869 чоловічої статі та 800 – жіночої), з яких 1661 – православної віри. В 1900 році з 252 господарств 198 козацьких, 36-селянських, 13-привілейованих. Над самим берегом річки, серед густих насаджень, ховався великий поміщицький будинок із широкою верандою. Він мав позолочені меблі, дзеркала, кришталеві люстри. За будинком розташовувались контора, каретна, а трохи далі – корівник, свинарник, кухня. У дубовому лісі діяв лісопильний завод. У 1904 році земство збудувало школу. У 1913 р. для поміщика Іванова на річці Псел звели триповерховий водяний турбінний вальцьований млин, який виробляв борошно на експорт. Другий, двоповерховий, млин молов просте борошно та вальцьову питльоване борошно для місцевого заможного населення. Поруч стояли велика сукновальня, круподерня, складські приміщення для зберігання зерна, борошна. Для своєї другої дружини поміщик Іванов збудував двоповерховий будинок у східному стилі. Посеред села височіла церква. Поблизу, у великому будинку під бляхою, розташовувалися волосний суд, урядник із стражниками, сільський староста з писарем, волосний старшина. У кімнаті з «ґратами» на вікнах, яка називалася «чорною», утримували непокірних селян. Тричі на рік у Баранівці проводився ярмарок. На острові, утвореному двома рукавами Псела, під віковими осокорами та вербами збирався велелюдний торг. Таборами стояли цигани. На ярмарок приїжджали управителі поміщицьких економій і заможні люди, щоб набрати робочу силу на літо. Тут збиралися люди у бригади, щоб разом йти на заробітки до Таврії, на Дон. У пошуках кращої долі 46 родин залишили Баранівку. Здавна славилося село високою свідомістю його мешканців. Неподалік Баранівки є озеро, яке має назву Татарка. За переказами, дівчина з цього села завела монгольський загін під час татарської навали у трясовину озера. Вороги загинули, а озеро століттями зберігає цю таємницю.
|
