Великоперевізький старостинський округ

Великоперевізький старостинський округ:

земля легенд, історії й краси

Серед пологих пагорбів Полтавщини, де небо торкається землі, розкинувся Великоперевізький старостинський округ. Його перлина – село Великий Перевіз, разом із мальовничими Пелагеївкою, Першотравневим і Самарами творить неповторний образ краю, сповненого духу давнини й натхнення.

Тутешня земля – це не просто рівнина, а гірський світ у мініатюрі. Місцеві жителі з гордістю називають свої висоти «горами»: Круча – 152 метри, Борова – 162 м, а поруч і Стрілиця, і Висока. Ріка Псел – одна з десяти найбільших річок Полтавщини. У її води впадає понад 60 малих річок і 1251 струмок довжиною до 10 км. Колись цю ріку називали по-різному: Псьол, Псіол, Псла, Псло – у її назві, як і в воді, відлунює багатовікова пам’ять.

За переказами старожилів, саме тут, нижче сучасного мосту, був брід, що став переправою у часи великого переселення. Так і виникла назва села – Великий Перевіз. Слово «псе» у мовах кавказьких народів означає «вода» чи «ріка», а в тюркських і монгольських – «брід», «перекат», «переправа». Ця етимологія зворушливо збігається з географічною реальністю та народною пам’яттю.

Перші письмові згадки про Великий Перевіз сягають 1111 року, а вже у XVII столітті він набуває значення на карті козацької держави. У 1672 році, за гетьмана Івана Самойловича, село приєднали до Миргородського полку, а в 1690 році село стає володінням Данила Апостола – миргородського полковника, що згодом стане гетьманом. У ревізії 1729 року зафіксовано 97 дворів, а вже наступного року – 99. Село зростало, пускало корені в родючий ґрунт історії.

Назви полів і земель Великого Перевозу, як живий літопис, зберігають прізвища перших поселенців – тих, хто творив долю цієї землі працею й потом. А сам Великий Перевіз – це не лише географічна точка, а місце, де минуле перегукується з майбутнім.

У 1845 році тут побував Тарас Шевченко. Його присутність стала духовною віхою: згодом на його честь трудящі села назвали свій колгосп, а на вулиці з’явився бюст Кобзаря – символ національного відродження.

Великий Перевіз увійшов і в художню літературу. В оповіданні Івана Буніна «На край світу» (1893) описано тяжкі переживання селян, що залишають рідні місця в пошуках кращої долі на Далекому Сході. Їхній біль і надія оживають у кожному рядку – так, ніби писані зі сльозами на серці. У 30-х роках XX століття чарівна природа Великого Перевозу стала знімальним майданчиком для фільмів «Майська ніч» та «Сорочинський ярмарок» – українська кінокласика, що ввібрала атмосферу народної поезії й містики.

Історія Великого Перевозу нерозривно пов’язана з історією сусідньої Баранівки – разом вони творять цілісну симфонію життя, де кожне покоління залишає свій відбиток.

Сьогодні Великий Перевіз – це не просто село. Це – голос землі, що пам’ятає своїх героїв, свою воду, свою переправу. Це – земля, що говорить до кожного, хто здатен її слухати.