Покровський старостинський округ

Покровський старостинський округ: історія, пам’ять і духовна спадщина

Покровський старостинський округ — один із мальовничих куточків Шишаччини, до складу якого входять чотири села: Климове, Малий Перевіз, Маначинівка та Покровське. Хоча документальних згадок про час заснування цих населених пунктів наразі не збереглося, історична й духовна спадщина округу є глибокою та вагомою.

Центром округу є село Покровське, розташоване на лівому березі річки Псел. У минулому воно мало назву Портянки, а до 2016 року — Куйбишеве. Історія села сягає глибини століть: за даними 1859 року, в селі мешкало 1043 особи, діяла православна церква, а село входило до Миргородського повіту Полтавської губернії. У 1885 році в селі проживало 670 мешканців, функціонували церква, кузня та 10 вітряних млинів. За переписом 1897 року — 652 особи, всі православного віросповідання. Село перейменовано з Куйбишевого на Покровське постановою Верховної Ради України від 19 травня 2016 року.

Однією з найвизначніших духовних пам’яток округу є Сорочинський Михайлівський монастир, що існував поблизу села Покровське у XVII–XVIII століттях. Чоловічий монастир був заснований у 1670 р. заходами і коштом миргородського полковника Павла Єфремовича Апостола на землях Миргородського полку, монастир розташовувався у лісовому масиві урочища Монастирище, на правому березі річки Псел при впадінні в неї річки Грунь-Ташань.

Протягом понад століття монастир був релігійним і культурним центром Миргородщини. На його території діяло кілька церков, серед яких — соборна церква Архангела Михаїла, церква Різдва Пресвятої Богородиці, Миколаївська церква та церква преподобної Марфи. Монастир мав укріплення: рів з водою, розсувний міст і варту, а також власну бібліотеку.

Перебував під опікою династії миргородських полковників Апостолів, які дарували монастиреві землі, лісові угіддя та інші маєтності. Монастир володів кількома хуторами і слобідками, водяними млинами, винницями, землями, лісами, луками, садками, ставками та риболовними рівчаками. Монастир був власником значного числа посполитих. Ченці займалися хліборобством, винницьким промислом, рибальством, вирощували виноград, утримували пасіки.

Сорочинський Михайлівський монастир був опорою місцевого козацтва, мав тісні зв’язки зі старшиною Миргородського полку, з міщанами містечка Сорочинці. Особливого положення монастирю додавало особисте покровительство з боку гетьмана Данила Апостола. В обителі знаходили прихисток старі, самітні, немічні козаки.

Сорочинський Михайлівський монастир був ліквідований у 1786 році в рамках церковної реформи. Проте пам’ять про нього збереглася в народних переказах і вустах поколінь. У 2004 році на місці обителі, в урочищі Монастирище, Миргородським полком Українського козацтва було встановлено дубовий хрест — як символ шани та духовної пам’яті.

Покровський старостинський округ і сьогодні зберігає свій унікальний історичний дух, поєднуючи прадавні традиції, віру та повагу до предків. Це край, де минуле надихає сучасників берегти і шанувати своє коріння.