Гоголівський старостинський округ

Гоголівський старостинський округ – земля спадку, історії й культури

Гоголівський старостинський округ – мальовничий край, знаний своїми історичними окрасами, з-поміж яких особливе місце займає видатний письменник світового значення – Микола Васильович Гоголь. Його творчість прославила цей край далеко за межами України, а саме на честь великого митця округ і отримав свою назву.

До складу старостату входять чарівні села: Гоголеве, Шафранівка, Воронянщина, Шарлаївка та Маликівщина – кожне зі своєю унікальною історією, що сягає в глибини козацької доби, маєткової культури й національного відродження.

Село Гоголеве

Село Гоголеве (раніше – Купчин, Яновщина, Василівка) засноване наприкінці XVIII століття як хутір Купчинський Шишацької сотні Миргородського полку. У 1781 році хутір, у якому нараховувалося 19 хат, належав бунчуковому товаришу Семену Лизогубу. Того ж року частину маєтку, включно з хутором, було передано у спадок його доньці Тетяні, яка була одружена з полковим писарем Панасом Дем’яновичем Яновським. У цьому родинному маєтку народився їхній син – Василь Панасович Гоголь-Яновський, український письменник, батько Миколи Васильовича Гоголя.

Із прізвищем родини Яновських пов’язана перша назва села – Яновщина, а з іменем Василя Панасовича – Василівка. З 1802 року поселення увійшло до складу Полтавської губернії. За переписом 1809 року в селі нараховувалося 63 двори та 417 жителів, а також мурована Різдвяно-Богородицька церква.

У середині XIX століття Василь Гоголь-Яновський модернізував маєток: збудував новий будинок у стилі класицизму, водяний млин, цегельний завод, винокурню, заклав ставки й парк. У цьому будинку дитинство (1809–1818рр.) провів Микола Гоголь. Після смерті батька його мати, Марія Іванівна, оновила будинок, звела дзвіницю, а згодом сестра письменника Ольга здійснила повну перебудову.

У жовтні 1896 року в селі відкрито Гоголівське земське училище, попечителем якого став племінник письменника Микола Биков. До 1900 року у Василівці було 99 дворів, 537 жителів, діяли церква, земська школа, проводилися чотири ярмарки на рік. У 1910 році в селі налічувалося 100 господарств, з них 6 козацьких і 90 селянських, загалом – 557 жителів. Земельний фонд складав 704 десятини, з яких 571 – орна земля.

Центральною культурною пам’яткою села є Національний музей-заповідник Миколи Васильовича Гоголя. Його було відтворено у 1984 році до 175-річчя з дня народження письменника. Музей відновлений на основі старих креслень, листів, фотографій і спогадів сучасників. Відновлені парк та грот, ставки, флігель-кабінет, родинний будинок і могила батьків письменника. Елементи інтер’єру – кольорове скло у вікнах, килими, декоративні деталі – виготовлені за ескізами самого Гоголя.

У маєтку пройшло дитинство письменника і навіть стіни тут розписані його рукою. У родинному архіві збереглися листи до матері, де він надсилав власні креслення для ремонту й декору помешкання. Усе це відтворює дух епохи та родинну атмосферу, в якій формувався майбутній класик світової літератури.

Село Шафранівка

Історія села Шафранівка пов’язана з однойменним козацько-священницьким родом. За переказами, більшість землі тут належала представнику роду Шафранових, а родина Мироненків пізніше переселилася в село й теж осіла тут. Із Шафранівки походить знана на Миргородщині релігійна династія Шафранівських. Один із найвідоміших її представників – священник Роман Шафранівський, який служив у Миргороді в 80-х роках XVIII століття. На початку XX століття псаломщиком Благовіщенської церкви у селі Федунки був Михайло Йосипович Шафранівський.

У середині XIX століття у селі жив губернський секретар Василь Прокопович Шафранов разом із братом. Брати вирішили збудувати церкву – не дерев’яну, а цегляну, шестикупольну. Для цього створили власний цегельний завод. Глину місили кіньми, формували в спеціальні форми, сушили й випалювали соломою. До місцевої глини додавали привезену з Шишаків і Опішні, а також яєчний білок, вапно та інші домішки, що надавали цеглі міцності. Кожну цеглину маркували ініціалами «ВШ» – Василь Шафранов.

Будівництво тривало 25 років. У 1896 році в селі відкрили величну Воскресенську церкву, з’єднану з дзвіницею. Поруч розміщувалися цегляна сторожка, бібліотека, школа грамоти та п’ятикімнатний будинок для священника. Із розбудовою церкви розвивалося й село. Станом на 1910 рік у Шафранівці налічувалося 26 господарств і 205 мешканців.

Село Воронянщина

Село Воронянщина виникло в другій половині XVII століття, засноване переселенцями з правобережної України. Назва походить від прізвища перших поселенців – Воронянських. За переказами, у давнину село також називалося Молочна Балка, що вказує на розвинене скотарство: місцеві жителі утримували багато корів і займалися молочарством.

Історичні джерела засвідчують, що наприкінці XVIII століття хутір належав до Зіньківської сотні Чернігівського намісництва, а згодом увійшов до Балясненської волості Зіньківського повіту. У 1862 році на «хуторі козацькому Воронянщина» було 28 господарств, у яких проживало 215 осіб.

До 1910 року населення села зросло до 623 осіб, а загальна площа землі, придатної до обробітку, становила 837 десятин. У селі розвивалися ремесла: діяли майстерні кравців, чоботарів, ткачів і коваль. Існували дві парові машини млин і насельниця. У 1925 році в колишньому маєтку поміщика Миколи Воронянського відкрили Воронянську початкову школу.

Село Шарлаївка

Історія села Шарлаївка сягає козацьких часів. Згідно з описом Київського намісництва 1781 року, на території Говтянський повіт Шишацької сотні існували три хутори, пов’язані з козацьким родом Шарлаїв:

• Хутір козаків Шарлаїв – 8 хат, де проживало 8 виборних козаків;
• Хутір сотенного осавула Шарлая – 2 хати, 2 посполитих;
• Хутір козака Шарлая –2 хати, 2 виборних козаки.

Точне розташування цих хуторів і те, який саме з них став основою сучасного села, наразі достеменно невідоме. Проте безсумнівним є одне: назва села походить від давнього козацького роду Шарлаїв, що здавна жив у цій місцевості.

Село Маликівщина

Хутір Маликівщина згадується вже в 1862 році –на той час у ньому було 10 господарств і 72 жителі. За спогадами Л. Розсохи, засновником хутора був козак Миргородського полку на прізвище Малик –ймовірно, за характерну зовнішність: невисокий зріст і кремезна статура, що передавалися нащадкам.

Наприкінці XIX століття землеволодіння в Маликівщині перейшло до представника місцевого дворянства – О.О. Малинки. У 1900 році в селі проживало 127 осіб, а в 1910 – вже 14 господарств, з яких одне було панського типу.

Хутір був поділений Полтавським шляхом на дві частини, межа проходила через родину Кам’янецьких, які доглядали містки. Після утворення сільських рад у 1920 році хутір розділили: одна частина увійшла до Мало-Бузівської, інша –до Пришибської сільради. У першій Маликівщині нараховувалося 39 господарств і 198 мешканців, у другій – 20 господарств і 88 осіб.

На території між селами Легейди, Шафранівка та Тищенки, поблизу Маликівщини, у 1995 році створено ландшафтний заказник місцевого значення «Говтва» площею 531,1 га. У 1998–1999 роках його було значно розширено. Заказник охоплює унікальні природні комплекси долини річки Говтва: водно-болотні, лучні, лісові та степові угіддя. У флорі заказника –понад 650 видів рослин, у тому числі з Червоної книги України, а також багата фауна з рідкісними та зникаючими видами.