Пам’ять і шана: вручення нагород загиблим Захисникам України
14 травня 2026 року у приміщенні Шишацької селищної ради начальник 4 відділу Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підполковник Андрій Прохоров спільно із заступником селищного голови Наталією Коротич передали рідним почесні державні нагороди (посмертно) воїнів, які проявили особисту мужність, успішно виконували бойові завдання та засвідчили виняткову хоробрість і самопожертву, ризикуючи власним життям під час виконання військового обов’язку.
За проявлену мужність і відданість Україні посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня – Солодуна Романа Івановича та Маркіна Дмитра Васильовича. Медаллю «За військову службу Україні» посмертно нагороджено Гиру В’ячеслава Григоровича.
Ці високі нагороди є проявом глибокої вдячності від імені всього українського народу. Мужність і відвага наших Захисників на полі бою захищали і продовжують захищати Україну, мир і життя мільйонів людей.
Світла пам’ять Героям. Слава Героям!
Щиро бажаємо батьку дочекатися повернення сина додому.
Воїнам, які віддали свої життя за Україну, – вічна пам’ять, шана та вдячність.
Солодун Роман Іванович народився 7 березня 1990 року у місті Гадяч. А вже з 1992 року його доля нерозривно пов’язалася із Шишаччиною – родина переїхала до села Михайлики, де проживали його дідусь і бабуся. Саме тут промайнули його дитинство та юність.
Роман ріс допитливим, активним і чуйним хлопцем. Любив читати, захоплювався технікою та комп’ютерами.
Після закінчення школи обрав професію, яка потребувала сили, витривалості та характеру – буріння свердловин. Освіту здобув у Полтавському геологорозвідувальному коледжі. Молодому спеціалісту довелося працювати у багатьох куточках України – від Керчі до Харківщини.
Згодом Роман повернувся до рідних Михайликів. Працював у будівельній бригаді СТОВ «Воскобійники», а пізніше – в компанії «Астарта» помічником ветеринара.
У червні 2025 року Роман зробив ще один важливий і доленосний крок у своєму житті – створив сім’ю, одружившись із коханою дружиною Тетяною. Він відкрив своє серце її маленькому синові Богданчику та став для нього справжньою опорою. Попереду було ще стільки щасливих моментів, адже Роман мав вдруге стати батьком. І він ним став… Але війна забрала його раніше, ніж він зміг пригорнути до серця власну дитину.
На військову службу за мобілізацією Роман Іванович був призваний 13 листопада 2023 року. Мав військове звання солдата. Служив водієм-слюсарем відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки взводу технічного забезпечення танкового батальйону.
25 вересня 2025 року Роман Солодун загинув неподалік населеного пункту Борівська Андріївка Ізюмського району Харківської області під час виконання бойового завдання з виявлення та знищення сил противника.
У Романа залишилися мама Ольга Анатоліївна, батько Іван Миколайович, дружина Тетяна та сини – Богдан і Артем.
Гира В’ячеслав Григорович народився 28 травня 1999 року в селі Теолин Монастирищенського району Черкаської області. У січні 2003 року його родина переїхала до села Ковердина Балка, де й минули його дитячі та юнацькі роки.
В’ячеслав закінчив 9 класів місцевої школи, а 10–11 класи навчався у Михайликівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. Після її закінчення вступив до Полтавського професійно-технічного училища, де здобув спеціальність електрика.
Певний час працював трактористом у місцевому господарстві ТОВ «Райз Північ».
28 січня 2023 року В’ячеслав став на захист України, вступивши до лав Збройних Сил України. Мав військове звання солдата.
У грудні 2023 року, близько 01:30, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вербове Запорізької області, внаслідок скиду вибухового пристрою з ворожого безпілотника, В’ячеслав отримав поранення, несумісні з життям.
У В’ячеслава залишилися батько Григорій Васильович та брат Сергій.
В’ячеслав запам’ятався рідним, друзям і всім, хто його знав, як щирий, товариський, відповідальний і порядний хлопець.
Маркін Дмитро Васильович народився 26 грудня 1991 року в селищі Шишаки.
22 серпня 2024 року був призваний на військову службу та став на захист України. Мав військове звання солдата, служив стрільцем — помічником гранатометника.
Вірний військовій присязі, мужньо виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною, Дмитро до останнього залишався відданим Україні та своєму народові.
10 жовтня 2024 року Герой загинув у районі населеного пункту Георгіївка Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу та скидів боєприпасів із ворожих дронів.
У Дмитра залишилися мама Тетяна Борисівна, брат Сергій та син Роман.
Його життя обірвалося надто рано, але пам’ять про мужнього Захисника назавжди житиме в серцях рідних, близьких, земляків та всіх вдячних українців.
