Шепітько Вадим Вадимович
2 квітня назавжди залишиться в літописі громади днем глибокої скорботи, адже сьогодні ми провели в останню путь мужнього Героя та відданого сина України — Вадима Вадимовича Шепітька.
Це непоправна втрата не лише для родини, а й для всієї нашої громади, для всієї України. Ми втратили мужнього воїна, людину честі, яка стала на захист рідної землі у найскладніший для держави час.
Вадим віддав найдорожче — своє життя — заради миру, заради нашого майбутнього, заради того, щоб ми могли жити, працювати, ростити дітей під мирним небом. Його подвиг назавжди залишиться у нашій пам’яті та в наших серцях.
Вадим народився 14 вересня 1998 року в селі Яреськи. У рідних Яреськах зростав, формувався як особистість. Тут пішов до школи.
З 2016 по 2020 рік навчався на факультеті фізичного виховання та спорту Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. У 2020 році Вадим пішов на строкову службу до Збройних Сил України. Службу проходив у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, де його і застало повномасштабне вторгнення російських загарбників.
Вадим не залишився осторонь і став на захист Батьківщини на Харківщині, за що був нагороджений мером Харкова Ігорем Тереховим орденом «За мужність».
Старший солдат Вадим, позивний «Шепіт», старший водій роти матеріального забезпечення батальйону логістичного забезпечення, неодноразово виконував завдання у складі батальйонної групи зведеного підрозділу, рятуючи не одне життя побратимів, виконуючи обов’язки водія-санітара.
Він ніколи не підводив, без вагань їхав на передову, проявляючи мужність, відвагу та професіоналізм.
Вадим був люблячим сином, онуком, братом та чоловіком. Родина для нього була найбільшою цінністю, джерелом сили та сенсом життя.
Він був не лише відважним захисником, а й щирою, доброю людиною. Його поважали й любили друзі, цінували за відкритість, людяність і готовність завжди прийти на допомогу. Саме таким — світлим, щирим і надійним — він назавжди залишиться у нашій пам’яті.
30 березня 2026 року о пів на першу ночі на Харківщині під час виконання бойового завдання Вадим загинув внаслідок удару ворожого дрона.Від імені всієї Шишацької громади, депутатського корпусу та виконавчого комітету селищної ради висловлюємо найщиріші співчуття мамі Тетяні Миколаївні, брату Марату, громадянській дружині Аллі, бабусі Надії Володимирівні, дідусеві Миколі Олексійовичу, всім рідним і близьким. Ми розділяємо ваш біль. Нехай Господь подарує вам сили пережити цю втрату. А пам'ять про Вадима – світла, вічна, невмируща – житиме в серці кожного з нас.
Вічна слава Герою.
Вічна пам’ять, Вадиму…
Низький уклін Тобі.
Слава Україні.
