Нашу громаду знову сколихнула трагічна звістка. Із глибоким сумом і невимовним болем повідомляємо про ще одну непоправну втрату.
У боротьбі за незалежність та територіальну цілісність України проти російського загарбника поліг наш земляк - Солодуну Роману Івановичу.
Роман народився 7 березня 1990 року в місті Гадяч. Але вже з 1992 року його доля нерозривно пов'язана з нашим селом – Михайлики. Разом з батьками переїхали до села Михайлики, де проживали його дідусь і бабуся. Тут промайнуло його дитинство й юність. Він навчався у Михайликівській ЗОШ з 1997 по 2008 рік – активний, добрий, допитливий хлопець. Приймав активну участь у всіх загальношкільних заходах, вечорах. Любив читати, захоплювався технікою, комп’ютерами. Його цікавило усе нове. Він був тим, хто завжди горів життям.
Після школи Роман обрав фах, який потребує сили, витривалості й характеру – буріння свердловин. То ж 2008 по 2011 рік навчався в Полтавському геолого-розвідувальному коледжі за спеціальністю «буріння свердловин». І він пройшов цей шлях чесно, працюючи по всій Україні, від Керчі до Харківщини, не жаліючи себе, не втікаючи від труднощів. Потім повернувся додому, працював у будівельній бригаді СТОВ «Воскобійники» три роки, а згодом –в «Астарті» помічником ветеринара. Він не цурався ніякої праці, бо був із тих людей, які завжди тримають слово і не бояться роботи. Жив по совісті. Просто і по-людськи правильно.
У червні 2025 року Роман зробив ще один важливий крок у житті –одружився з прекрасною українкою Танею. Відкрив серце її синові – маленькому Богданчику, якого не просто прийняв, а й офіційно усиновив. І зараз, з особливим болем ми говоримо про те, що Таня чекає на дитину…
Роман мав стати батьком ще раз. І ми вже ніколи не дізнаємося, як світло і ніжно він тримав би на руках своє немовля. Але ми знаємо: він уже жив у майбутньому. Він планував, мріяв, любив. І саме тому – пішов захищати.
У липні 2025 року держава відзначила його медаллю «Сильні духом».
Це не просто нагорода – це визнання його стійкості, сили, відваги. І саме такими словами ми будемо описувати його дітям і внукам: сильний духом, вірний до кінця, справжній.
Обірвалася життєва стежина Воїна. Воїна, який до останнього подиху вірив у Перемогу.
Світла пам’ять Тобі, Романа.
Герої не вмирають. Вони живуть у наших серцях, у вільному українському небі, у кожному мирному ранку, за який заплачено найвищу ціну…
Його ім’я буде вписане золотими літерами в історію Шишацької громади.
Ми завжди пам’ятатимемо його подвиг, його мужність, його жертовність.
Від імені всієї Шишацької громади, депутатського корпусу та виконавчого комітету селищної ради висловлюємо найщиріші співчуття всім рідним і близьким.
Ми розділяємо ваш біль.
Нехай Господь подарує вам сили пережити цю втрату.
А пам'ять про Романа – світла, вічна, невмируща – житиме в серці кожного з нас.
Вічна слава Герою.
Вічна пам’ять, Романе…
Низький уклін Тобі.
Слава Україні.
