Жителька Вертелецьок Катерина Григорівна Юшко відзначила 100-річний ювілей
Велика дружна родина з’їжджалася з усіх усюд, аби привітати іменинницю. З вітаннями прибув і колектив Воскобійницького старостинського округу.
Нелегка доля судилася ювілярці: пережила і Другу світову війну, і окупацію, і поневіряння найрідніших людей, і важку працю у колгоспі. Батька жінки мобілізували, але з війни він так і не повернувся. Катерина Григорівна була однією дитиною в сім’ї. Тож жінка завжди жила поруч з мамою, так було їм спокійніше одна за одну. Чоловіка героїні розповіді Миколу Максимовича вивезли у Німеччину. Там довелося зазнати йому тяжких поневірянь. Після звільнення, здавалося б, можна жити, та сталінський режим вирішив по-своєму. Чоловіка репресували. Один концтабір змінили на інший — 12 важких років на Колимі. Про ці часи Микола Максимович не любив згадувати, лише тяжко зітхав: «Не доведи Господи нікому такої долі»…
Усі ці довгі роки дружина чекала на чоловіка, і він таки повернувся. Їхні кращі літа були безповоротно вирвані злочинними режимами, та всупереч всім обставинам подружжя зберегли вірність одне одному і ті теплі почуття, які їх колись поєднали.
1995 року Микола Максимович помер. Це була важка втрата для Катерини Григорівни і трьох їхніх вже дорослих дітей: двох доньок і сина.
Нині Катерина Григорівна живе із сином Петром Миколайовичем і його дружиною Ольгою Петрівною. Хоч подружжя вже й самі пенсіонери, та догляд за мамою – то їх священний обов’язок. Двоє доньок героїні розповіді мешкають недалеко: в Опішні і Диканьці. Тож і вони частенько навідуються до батьківського дому.
Взагалі Катерина Григорівна має дуже велику родину, чому щиро тішиться. Семеро онуків і семеро правнуків – то її істинна радість. На жаль, доля розкидала їх по світу. Хтось – в Україні, хтось – за кордоном. Та всі вони завжди цікавляться самопочуттям старійшини роду.
