Село Вертелецьке провело в останню дорогу захисника України Артура Стецика
Разом з жителями Воскобійницького старостинського округу з ним попрощалася уся Шишацька громада.
Лік нашим утратам, на жаль, не спиняється. Сльози рідних не висихають. Скорбота друзів ятрить свіжою раною, бо не встигає гоїтися.
«Ми думали, він безсмертний», - кажуть побратими про Артура. Бо на війні вже давно, з 2015. Спочатку був мобілізований, потім двічі служив за контрактом. Мав медалі та бойові відзнаки. А ще – поранення і контузію. Недавні. Здавалося, досвідчений боєць, стільки всього пережито-перебачено, що на смерть покладено табу. Однак…
21 липня його життя обірвалося. На одному з найтяжчих нині фронтів – Донецькому. У результаті танкового обстрілу ворога. У 34 роки.
Повернувся він додому востаннє. Додому – у рідне село, у дорогий серцю край, де минули дитинство, юність, усе таке коротке життя. Де навчався, працював, був сином, братом, чоловіком, другом. Де залишиться таким навічно.
У цей самий день, 21 липня, вісім років тому, у бою з російським ворогом загинув земляк Артура – 21-річний танкіст з Носів Андрій Кулягін. Хай безсмертні душі Героїв зустрінуться на небесах…
А в нашій пам’яті захисники української землі будуть жити допоки ми у цьому світі є.
Селищний голова Олександр Тутка, жителі Воскобійницького старостинського округу, уся Шишацька громада глибоко сумують з приводу смерті Стецика Артура Сергійовича і висловлюють найщиріші співчуття батькам Наталії Іванівні та Івану Григоровичу, дружині Тетяні Володимирівні, усім рідним та близьким.
