ШИШАЦЬКА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА
Полтавська область, Миргородський район

Бібліотекар Надія Шостя: "Списати книгу у макулатуру - це трагедія"

Дата: 05.10.2020 14:09
Кількість переглядів: 599

Фото без опису   Надія Шостя родом з Григорівщини. Але рідною домівкою для неї стала Велика Бузова, де разом з чоловіком Сергієм Віталійовичем вони живуть уже майже сорок років. І ці чотири десятиліття поспіль Надія Миколаївна, як вона говорить, “у культурі”.

   Хоча розпочинала свій трудовий шлях кравчинею Шишацького побуткомбінату, яким на той час керувала Антоніна Іванівна Молька. Опісля десяток літ була підприємицею у сфері сільського господарства. Земні справи не затьмарювали головного захоплення в житті Надії Шості. А ним була, є і буде книга. У її родині власний бібліотечний фонд нараховує понад тисячу безцінних фоліантів людського розуму і світовідчуття.

   - Книги любимо фанатично, - зізнається Надія Миколаївна. 

   Вона часто відвідувала Великобузівську бібліотеку, багато спілкувалася з колишнім бібліотекарем  Ольгою Кущ. А згодом, коли Ольга Іванівна пішла на заслужений відпочинок, із відданого відвідувача стала господинею закладу. От тоді і зрозуміла, що бути бібліотекарем – не так просто, як здається на перший погляд: що там такого – сиди, книжки видавай.  Ні, ти маєш бути компетентним у різних напрямках літератури, уміти зацікавити людей, донести певну тему до читацького загалу. А коли цей загал – шкільна аудиторія, то без досвіду, спеціальних навичок це зробити складно. Адже діти – дуже вимоглива пуб-ліка. Вони не будуть робити вигляд, що цікаво, коли їм нудно.

   Надія Миколаївна була господинею Великобузівської книгозбірні майже півтора десятиліття. Була – бо за певними обставинами вже полишає таке рідне місце. Полишає як бібліотекар, а не як читач.

   А ще вона вірить у краще майбутнє бібліотек. Що вони посядуть своє важливе місце у житті сіл і селища нашої громади. Нині кількість відвідувачів у рази менша, ніж колись. Телебачення й інтернет заполонили дозвілля людей. Конкурувати з ними у донесенні інформації дуже складно.  Але й міняти одне на інше не можна, переконана Надія Шостя. Для цього у нашій громаді є відповідна стратегія розвитку культури, яка передбачає для бібліотек особливу місію.

   Її бібліотечним працівникам свого часу представляв перший заступник селищного голови Федір Дерій. За цією стратегією, сільські бібліотеки повинні виконувати культурні, освітні та соціальні функції водночас. Бути осередком, що об’єднує різні покоління з різною метою: повчитися новому, поділитися досвідом, отримати й надати допомогу, поспілкуватися на теми, що цікавлять кожного, обговорити конкретні проблеми села, об’єднатися для їх вирішення. Книгозбірня – це живе спілкування і людини з людиною, і людини з історією, мистецтвом, культурою… Чим більше нас втомлюватиме телебачення й інтернет, тим більшим буде попит на це живе спілкування.

   Такі бібліотеки, насамперед, повинні мати належні побутові умови і матеріально-технічне забезпечення. Щоб вони були доступними і комфортними в осінньо-зимовий період, переконана Надія Миколаївна. Адже саме в цей період люди мають більше часу для себе.

   І зараз бібліотека – віддушина для тих, кого втомив технічний прогрес. Інколи люди (особливо жінки) так і кажуть: «Дайте почитати щось для душі, бо так набрид той телевізор (інтернет)…»

   А інколи буває несподіванкою візит юнака, котрий до цього жодного разу не переступав поріг закладу. А  тут раптом запитує складну наукову літературу, яка за десятиліття забуття припала на книжкових полицях таким шаром пилу, що її важко й відшукати (а може, й списана давно). Йому Надія Миколаївна говорить: 

   - Так є ж інтернет, там можна все знайти.

   - Не все, - упевнено відповідає хлопець. – А якщо і є щось по темі – то поверхнево.

   І тут бібліотекар відчуває особливий прилив натхнення і вдячності до відвідувача, який прийшов за знаннями…

   Щодо списання книг, які відслужили свій строк (або професійною мовою бібліотекаря, мають відповідну хронологічну глибину), для Надії Миколаївни це кожного разу – трагедія.

   - Розумію, що книжковий фонд треба чистити. Адже ми поповняємо його новими книгами. Робимо замовлення відповідальним за це працівникам галузі, орієнтуючись на свого читача, – й отримуємо нові запаси. І люди часто дарують у бібліотеку книгу. Це дуже шляхетно і правильно. Так книга отримує нове життя: чим більше рук, очей, сердець до неї доторкнуться, тим змістовнішим воно буде. Але зі старими книгами розлучатися важко. Навіть якщо вони в усіх смислах себе віджили. Та коли поглянеш на рік випуску (наприклад, сорокові роки минулого століття), то лише за це хочеться залишити їх на згадку нащадкам. За кожною з цих книг – людська праця, історія…

   Надія Миколаївна прищеплює любов до цієї праці та історії не тільки відвідувачам бібліотеки, але й своїм онукам, яких у неї трійко. Вважає, що довірливими дітлахи залишаються лише до певного віку. Тоді їм легше вселити повагу до книги й інтерес до читання. Старші стають розумнішими і хитрішими, шукають легших шляхів до пізнання нового.

   Бібліотекар Надія Шостя вдячна за ці роки усім своїм відвідувачам.  І сподівається, що книга для її земляків буде завжди хорошим другом, а бібліотека – бажаним місцем зустрічі з нею.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь