Як запобігти захворюванню на дифтерію
Як запобігти захворюванню на дифтерію
За даними Центру громадського здоров’я в Україні спостерігається ускладнення епідемічної ситуації з захворюваності на дифтерію. За 10 місяців 2019 року зареєстровано 20 випадків. Найбільший спалах захворювання зареєстрований у Закарпатській області-5 хворих, у Хмельницькій, Луганській, Тернопільській –по 1 випадку, у місті Київ-2 випадки захворювання. Ще 10 осіб у Закарпатській області є носіями інфекції. Існує реальна загроза розповсюдження цієї інфекції на інших адміністративних територіях. На території Полтавської області та Шишацького району випадків захворювання на дифтерію не зафіксовано. Єдиним дієвим механізмом боротьби з дифтерією є вакцинація.
Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.
Причини дифтерії
Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине під час нагрівання (+60 °С та вище), а також внаслідок дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання — від 3 до 10 днів. Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.
Бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae є окремим типом інфекційного процесу і буває:
- реконвалесцентне (у осіб, що перехворіли на дифтерію);
- у здорових осіб (у яких на момент огляду клінічні симптоми були відсутні).
За тривалістю бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae поділяють на:
-короткочасне — збудник виділяється до 2 тижнів;
-середньої тривалості — від 2 тижнів до 1 місяця;
-затяжне — більше 1 місяця;
-хронічне — від 6 місяців до кількох років.
Шляхи передачі інфекції:
Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передачі також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.
Симптоми дифтерії:
біль у горлі, підвищена температура, лихоманка, набряк слизової оболонки ротоглотки, наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу, набряк шиї, збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
Форми захворювання:
-дифтерія носа: серозно-геморагічні, гнійні чи гнійно-геморагічні виділення з носа, незначне поширення фібринозних плівок (в основному перетинка носа);
-дифтерія глотки: найчастіша форма; неприємний запах з рота, біль у горлі, труднощі під час ковтання, слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли, у тяжких випадках — масивний набряк м’яких тканин шиї (bull neck, бичача шия);
-дифтерія гортані і трахеї: захриплість, афонія, дзвінкий «гавкаючий» кашель, задишка.
Ускладнення від дифтерії:
блокування дихальних шляхів, інфекційно-токсичний шок, пошкодження серцевого м’яза (міокардит),ураження нервової системи, нефрозонефрит, легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
Лікування дифтерії
Усі хворі на дифтерію незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.
Профілактика дифтерії
Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень і ревакцинація дорослих кожні 10 років. Вакцинація, як і перенесене захворювання вже через 1–1,5 років не гарантує захисту від інфікування та захворювання, але у правильно щеплених недуга матиме набагато легший перебіг, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно здійснювати як вакцинацію, так і ревакцинацію. Щоб запобігти розповсюдженню хвороби, потрібні раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв. Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність. Вакцинація відбувається у кабінетах щеплень медичних закладів (безкоштовно). Вакциною медичні заклади забезпечені на 100%.
Вакцинація дітей:
Згідно з національним Календарем профілактичних щеплень для вакцинації дітей проти дифтерії, кашлюку, правця на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (АаКДП), для ослаблених дітей, так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом. Ці вакцини використовуються для щеплення дітей до 6 років 11 місяців 29 днів. Вакцинація АКДП (АаКДП) вакциною здійснюється у: 2 місяці (перше щеплення), 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення). У 18 місяців проводиться ревакцинація. Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі — АДП-М). Щеплення дітей до 7 років з порушенням Календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотириразове щеплення проти кашлюку до 6 років 11 місяців 29 днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти кашлюку дитиною до 6 років 11 місяців 29 днів вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй зазначеного віку.
Дітям, старшим 7 років та дорослим, які раніше не були щеплені, або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово. Ревакцинація дітей віком 15 –18 років, які отримують щеплення поза цим Календарем здійснюється з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.
Вакцинація дорослих:
Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.
Шишацьке районне управління Головного управління
Держпродспоживслужби в Полтавській області
