Воїни з нашої громади отримали нагороди від Валерія Залужного
Житель Федунки Андрій СМОЛЬНІКОВ отримав від головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного нагороду — “Хрест “Військова честь”.
Військовослужбовець родом із Донецька. Війна для нього розпочалася ще у 2015 році. Спочатку була служба в АТО, потім – ООС. Бойовий шлях чоловіка проліг від Лисичанська до Дебальцевого. Були бої за Горлівку, Попасну, Мар’їнку. Але саме цей період подарував особисте щастя для чоловіка – знайомство із майбутньою дружиною Наталією Криловою з Федунки. Жінка підписала контракт на службу у ЗСУ, після розподілу попала у роту, де служив Андрій Смольніков. Наталія – бойова медикиня. 
Андрій Смольніков розпочинав свій бойовий шлях піхотинцем. Нині несе службу у мобільній вогневій групі протиповітряної оборони. Почесну нагороду отримав за збиття шахеда на підльоті до населеного пункту.
Звістка про початок повномасштабного вторгнення віроломних окупантів застала Андрія і Наталію у Польщі. Вже 26 лютого вони були в Шишаках. Хоч чоловік і просив дружину залишатися за кордоном, проте вона не відпустила його самого. Так удвох і проходять бойові будні, з вірою у перемогу.
Житель Великого Перевозу Сергій ВАКУРІН отримав від головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного почесний нагрудний знак «Золотий хрест».
Сергій Васильович був мобілізований з перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України. З квітня 2022 року несе службу у складі інтернаціонального легіону водієм-штурмовиком.
За ці два роки війни Сергію Вакуріну довелося побувати у багатьох гарячих точках. Нагороду отримав за визволення Куп’янська, де героїчно виконував бойові накази: евакуював поранених побратимів з поля бою, вивозив тіла… 
Варто додати, що бойові побратими Сергія Васильовича – здебільшого іноземці, які прибули в Україну ще в перші дні повномасштабного вторгнення. Вмотивовані, вражені звісткою про звірства лютого окупанта, вони кинулися на допомогу українцям з інших точок планети.
Спочатку у колі іноземців Сергієві, далекому від військової справи, було вкрай важко. Одна з причин – мовний бар’єр. Але з часом ті, кого не вдавалося відразу зрозуміти, стали справжніми братами по духу.
Гордимося нашими земляками, дякуємо їм за життя!
