З вірою у перемогу
Сьогодні, у день річниці повномасштабного вторгнення росії на територію нашої країни, ми згадуємо найтяжче, що було в цьому році. Це наші утрати. Які розпочалися ще до 24 лютого і, на превеликий жаль, є й зараз.
Війна триває з 2014 року. Вже тоді ми втрачали своїх співвітчизників, земляків, рідних, друзів, знайомих. Когось на полі бою, когось на посту, когось – у військовій частині. Але усіх – тому, що на нашу землю ступила нога окупанта.
Тоді передчасно пішли із життя Андрій Кулягін і Геннадій Швацький (Воскобійники), Віталій Дмитренко (Яреськи), Владислав Новинський (Покровське), Максим Кучін (Шишаки), Віталій Білич (Баранівка), Георгій Халіков (Велика Бузова).
Лютий-початок березня 2022 року приніс страшні новини про загибель Романа Рябка з Яресьок і Ярослави Кривоніс з Михайликів.
Передчасно, у боротьбі за нашу свободу і майбутнє, обірвалося життя:
Миколи Цалка з Жоржівки
Максима Фесенка і Дмитра Киви з Федунки
Андрія Оленіна з Великого Перевозу
Назара Положія з Пришиба
Олександра Науменка і Олександра Мартьохи з Сагайдака
Сергія Герасимова, Артура Стецика і Валентина Куріневського з Воскобійників
Олександра Ружиленка з Шишаків
Романа Марченка з Великої Бузови
Богдана Фоміна з Донеччини, який похований у Шишаках
Ігоря Воти з Баранівки
Сергія Кобзія, Віктора Тулінова, Михайла Ошурка, Олександра Лисенка, Сергія Явтушенка і Володимира Сібільова з Яресьок, якого ми поховали вчора.
І вчора ж дізналися про загибель ще одного нашого земляка – Романа Яреська з Пришиба.
Вічна шана усім, кого вже ніколи не буде серед нас фізично, але хто залишатиметься у наших серцях незагойною раною доки ми є.
Є й інші трагедії, що принесла нам росія за останній рік: полонені земляки і ті, чия доля поки що невідома. Багато родин у розлуці з рідними, у постійних хвилюваннях. Сотні жителів нашої громади захищають Україну і всіх нас, ризикують життям і здоров’ям. Безмежну вдячність нашим захисникам і захисницям не висловити ніякими словами, як і шану їхнім родинам, які знаходять у собі сили для розуміння ситуації і неймовірного терпіння.
Як минув цей тяжкий рік тут, на місці, в захищеному тилу, можна описати кількома словами, або цими фото. Як і інші громади, які, на щастя, не зазнали окупації чи воєнних дій, ми спрямовували свою роботу на допомогу військовим, внутрішньо переміщеним людям і вирішення поточних проблем. Намагалися забезпечити всі галузі – медицину, освіту, соціальний захист, житлово-комунальне господарство – на довоєнному рівні. Щоб і місцеві жителі, і переселенці отримували всі необхідні послуги.
З першого дня і до цього часу в селищній раді діє оперативний штаб з реагування на всі непередбачувані ситуації і цілодобове чергування. Є у нас і пункти незламності з генераторами, і просто пункти обігріву, де за необхідності нададуть всю необхідну допомогу.
Ще до початку повномасштабної війни і далі із селищного бюджету спрямовувалися кошти на Миргородську територіальну оборону, відповідно до запитів її керівництва. Ми постійно співпрацюємо з військовими, з владою вищих рівнів, поліцією, рятувальниками, підтримуючи усі заходи, що сприяють обороноздатності країни. У селищному бюджеті передбачені і відповідно здійснюються виплати військовослужбовцям на різні випадки: лікування, поранення, інша матеріальна допомога.
Окрему подяку хочу висловити Шишацькій добровольчій сотні Миргородського добровольчого куреня, яка, за фінансової і організаційної підтримки нашої громади, пройшла всі етапи становлення – від просто добровільного патрулювання вулиць до укладення контрактів з усіма відповідними військовими обов’язками.
Усім волонтерам і благодійникам - спасибі за небайдужість, за підтримку воїнів і жителів нашої громади, яким була важлива наша спільна турбота у цей час. Через нашу громаду пройшли понад три тисячі переселенців – серед них люди похилого віку, діти, інваліди. Три тисячі – це для нас як велике село (майже Яреськи чи Шишаки). Від самого почату і до сьогодні ми залучаємо будь-які можливі міжнародні і державні фонди, власні ресурси, аби постійно підтримувати цих людей.
Шановні земляки! Багато нашої спільної з вами роботи не лежить на поверхні, вона як фундамент, якого не видно, але на ньому все тримається. Спасибі вам за цей рік, який ми перемогли. Який вся Україна перемогла. Так, це не перемога у війні, яка ще триває. Але це перемога над отим першим оціпенінням, розпачем, незнанням і помилками, які ми переживали, здобуваючи важливий досвід для справжньої перемоги над ворогом. Ми перемогли у малому – переможемо й у великому. Бо ми – бо ви, дорогі мої земляки, - найкращі!
Олександр ТУТКА
