Ми не повернемо Героя. Але ніколи його не забудемо
Красивий, усміхнений, міцний духом і тілом… На півдорозі життя, у 44 роки, зупинився. Навічно.
Чому? Бо в Україну прийшла війна. Прийшла ще в 2014-му. І він двічі намагався її здолати. Тоді і зараз. Боровся за перемогу для своєї країни, за свободу для своїх синів, за мирне небо для своєї родини і родин своїх земляків…
Сьогодні у Воскобійниках поховали Сергія Герасимова. Воїна Збройних Сил України. Сина, чоловіка, батька, друга, побратима.
У Свято-Іллінському храмі відбулося урочисте прощання із захисником. Священник, керівники старостату і селищної ради, колеги і товариші – у кожного було добре слово для Героя. Правдиве і щире. Про те, як він жив. Про те, як загинув. Про те, що буде жити вічно у пам’яті нинішніх і майбутніх поколінь. Що його ім’я треба вшанувати у назві вулиці Воскобійників, які провели його в останню дорогу – спочатку на фронт, потім – на місце вічного спочинку…
Воскобійницький край став рідним для Сергія Герасимова, хоча народився він у Криму. Разом з мамою і сестрами переїхав на Шишаччину у 1991 році. Проживав у селі Вертелецьке, навчався у Воскобійницькій школі. Потім здобув професію електрогазозварювальника, працював у місцевому господарстві.
У 2014 році Сергія Сергійовича призвали на службу у Збройні Сили України. Воскобійничанин брав участь в антитерористичній операції на сході України, яка згодом була перейменована в Операцію Об’єднаних Сил, а з 24 лютого російський агресор перетворив її на повномасштабну війну.
Між АТО і війною Сергій Герасимов встиг побувати вдома. Перепочити. Попрацювати завгоспом у Воскобійницькій школі, потрудитися на різних будівельних роботах. Побути з сім’єю, друзями. Врешті-решт, просто порибалити…
Але більшість атовців знали, що війна неминуча. Що ворог не зупиниться, не задовольнить свої ненажерливі апетити лише Кримом і Донбасом. Тому для них 24 лютого не стало таким громом серед практично ясного неба, як для багатьох українців. Їм було зрозуміле одне: треба стати у стрій, повернутися на фронт, добороти варвара раз і назавжди.
Із лютого Сергій Герасимов – знову в строю. Спочатку в роті охорони на місці. Потім – у справжньому пеклі. 2 липня він загинув на одному з найтяжчих напрямків, поблизу Лисичанська, від уламків ворожого снаряда.
Тяжко, дуже тяжко осягнути це розумом і серцем рідним, друзям, усім шишачанам. Адже це наша спільна утрата.
І спільна гордість, що живемо поруч з такими героїчними людьми. Як відзначив священник, Сергій Герасимов виконав найголовнішу Божу заповідь – про любов. Адже не може бути більшого прояву любові, ніж готовність віддати своє життя за інших людей.
Він захищав нас на землі. Тепер захищатиме нас з небес. Ми подякуємо йому молитвою і шанобливою пам’яттю.
Селищний голова Олександр Тутка, виконавчий комітет і депутати Шишацької селищної ради, жителі Воскобійницького старостинського округу, уся Шишацька громада глибоко сумують з приводу тяжкої утрати – загибелі нашого воїна Герасимова Сергія Сергійовича і висловлюють найщиріші співчуття усім рідним і близьким. Доземний уклін мамі Тетяні Євгенівні, дружині Ользі Іванівні, синам Сергію і Валентину.
Ми не повернемо Героя. Але ніколи його не забудемо. Заради нього, заради усіх загиблих ми - переможемо.
