Колектив лікарні нашої громади поповнився досвідченими і перспективними кадрами
Новий рік приніс у життя Шишацької лікарні не тільки скрупульозні турботи щодо перереєстрації закладу, який змінив власника (Шишацьку районну раду – на Шишацьку селищну раду), підготовчі клопоти щодо переукладання договору з НСЗУ й пов’язане з цими змінами зрозуміле хвилювання, але й приємні моменти, що заспокоюють і обнадіюють.
Наприкінці січня – на початку лютого колектив закладу поповнився як досвідченими знайомими кадрами, так і молодими новачками.
Після тимчасового перепочинку повернулося до своєї звичної й улюбленої роботи подружжя Костєвих – лікар-психіатр Владислав Володимирович та лікар-нарколог Лариса Петрівна.
33 роки тому юна уродженка села Цюряни (Велика Бузова) спокусила чарівними Шишаками молодого полтавця. Як згадує Лариса Петрівна, вступити до медичного вузу їй вдалося лише з третьої спроби (когось і перша невдала спроба могла б зупинити), але пожалкувати про обраний шлях не довелося жодного разу.
І зараз лікарка дуже шкодує, що така важлива галузь медицини, якій вони з чоловіком присвятили життя, виявилася у процесі реформи непріоритетною. Щоб забезпечити виконання умов НСЗУ за пакетом надання наркологічно-психіатричної стаціонарної та мобільної допомоги, треба щоб у закладі працювали чотири фахівці з цього профілю. Таким умовам, переконана Лариса Петрівна, не зможуть відповідати не лише колишні районні центри на кшталт Шишаків, але й лікарні у містах Лубни чи Миргород.
- Пакета немає, державного фінансування не буде. І так не тільки з нашою спеціалізацією, але й з деякими іншими. Однак відповідальності за своїх пацієнтів з нас, лікарів, ніхто не знімав. Ми не можемо відмовити у невідкладній допомозі. Про наших медиків жартома говорять: у вас малі зарплати – ви лікуєте; у вас не буде зарплати – ви все одно будете лікувати; у вас не буде лікарні – ви будете лікувати вдома…
Але то жарт. Насправді у нас є лікарня. І є хороші медичні працівники. І їхня допомога потрібна людям. Нам є що берегти зараз, не в минулому, якого вже не повернеш, а зараз. І я вірю, що ми можемо це зберегти, що керівництво громади налаштоване так само.
Ми із задоволенням повернулися до своїх пацієнтів. Жодного дня у нас не обходилося і не обходиться без живого чи телефонного спілкування по роботі. То як вона без нас, а ми - без неї?...
Чи прикиплять душею до обраного фаху молоді колеги Лариси Петрівни – покаже час. У них – все професійне життя попереду. А починають вони з нашої мальовничої глибинки.
Світлана Король-Черних обрала фах терапевта. Родом з Черкаської області, однак лікує і далі лікуватиме пацієнтів разом з чоловіком-хірургом на його батьківщині – у Шишацькій лікарні. Зараз вона здобуває практичний досвід у провізорному відділенні, під дбайливим і дружнім крилом старших колег. Каже, вони їй в усьому допомагають, заохочують. Повноцінно Світлана розпочне працювати з 1 серпня.
У ці дні у провізорному відділенні лікується вісім пацієнтів. Захворюваність на пневмонії пішла на спад порівняно з минулими місяцями, коли на стаціонарному лікуванні перебувало понад два десятки людей одночасно. І у колективу відділення, і загалом у медичних працівників первинної та вторинної ланки є можливість якщо не перепочити (бо не ту професію вони обрали, де відпочивають), то хоча б перевести подих...
Лікар-дерматовенеролог Олексій Братусь (на фото з медичною сестрою Тетяною Заїкою) – полтавчанин. Але місцем перших професійних кроків обрав Шишацьку лікарню. З працевлаштуванням за фахом, говорить, у Полтаві тяжко. А тут керівник і колектив закладу запропонували хороші умови, забезпечили місцем проживання і приязним прийомом. Та й самі Шишаки справили на молодого лікаря гарне враження. Селище невелике, зручне, все поряд. Можливо, воно й не стане його постійною пропискою, але неодмінно буде частиною такого важливого першого лікарського досвіду і незабутньої молодості.
