Незабутня зустріч із земляками-афганцями
Найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Не злічити страшного невимовного горя у тих сім’ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата, коханого чоловіка. Жахлива трагедія – гинуло покоління народжене у 60-х. Ніколи не повернути тих, хто навіки залишився на війні, для кого вона ніколи не закінчиться. Не одним сивим пасмом закосичена ця дата – 15 лютого день, коли нарешті в далекому 1989 році закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І здається, навіки пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів інтернаціоналістів.
Цими словами розпочалася година пам'яті для слухачів «Університету ІІІ віку» територіального центру Шишацької селищної ради, присвячена річниці виводу військ з Афганістану, яка називається "Крізь пекло афганської війни".
На захід було запрошено воїнів-афганців інтернаціоналістів, наших земляків, Василя Редьку та Анатолія Горобця, котрі поділилися своїми спогадами про ту страшну війну, котру їм довелось пережити.
Сьогодні ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах та кланяємося тим, хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою. Але ця компанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.
Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам'ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам'ятати, що і серед нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом. Посивілі завчасно хлопці-афганці ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль одне одного. Їм досі важко повертатися до цих чорних сторінок у їхньому житті та ще важче вирвати їх, знищити й забути.
Незаживаючою раною Афганістан був і залишиться у нашій пам’яті і навіки ми будемо пам’ятати імена тих героїв воїнів, котрі віддали своє життя на цій нікому непотрібній війні. По закінченню заходу всі присутні віддали данину пам’яті загиблим воїнам-афганцям хвилиною мовчання із запаленими свічками.
