Порядок визнання батьківства
На сьогодні набуває актуальності питання щодо порядку визнання батьківства: як за спільною заявою батьків дитини про встановлення батьківства, так і встановлення батьківства у судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:
1) за заявою матері та батька дитини;
2) за рішенням суду.
Визнання батьківства — це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення матері дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком народженої нею дитини.
У разі народження дитини жінкою, яка не перебуває у шлюбі з чоловіком, котрий є батьком дитини, а останній виявив бажання визнати своє батьківство відносно даної дитини — вони обоє мають право подати до органів державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про визнання батьківства.
Спільна заява батьків може бути подана одночасно при здійсненні реєстрації народження дитини або після реєстрації народження, яка була проведена відповідно до вимог ст. 135 Сімейного кодексу України. Заява про визнання батьківства може бути подана як за місцем проживання батьків, так і за місцем зберігання актового запису про народження. Така заява може бути подана батьками дитини як до, так і після народження дитини. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, то вона може бути подана через представника або надіслана поштою за умови нотаріального засвідчення справжності підпису заявника. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені дорученням на представництво. У заяві батьки обов’язково повинні зазначити, яке прізвище вони надають дитині. Відповідно до вимог ст.145 Сімейного кодексу України дитині може бути присвоєно одне з прізвищ, які мають батьки, або може бути присвоєне подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ.
Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, орган державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна чи піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган державної реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини.
Визнання батьківства за рішенням суду (примусовий порядок) визначено у ст. 128 Сімейного кодексу України. Відповідно до якої за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Варто зазначити, що позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття та приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Разом з цим, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. При цьому слід пам’ятати, що згідно ч. 2 ст. 129 Сімейного кодексу України до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
Позовна заява про визнання батьківства подається до суду за місцем проживання відповідача. До позовної заяви додаються докази, які підтверджують факт походження дитини від певної особи.
Такими доказами можуть бути:
- докази, що свідчать про спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства (довідка про склад сім'ї, витяги з погосподарських та домових книг, особисті листи, сімейні фотокартки, рішення судів в інших справах тощо);
- покази свідків, яким відомо про відносини сторін та про їх батьківство щодо дитини;
- висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Вищезгадані експертні дослідження проводяться на підставі ухвали суду, постановленої за клопотанням позивача або відповідача. За загальним правилом витрати за проведення такої експертизи несе особа, від якої надійшло відповідне клопотання. Проте, у разі подання такого клопотання позивачем та задоволення відповідного позову, позивач має право прохати суд покласти витрати за її проведення на відповідача і таке прохання підлягає задоволенню.
Підводячи підсумок можна сказати, що на сьогодні існує два способи встановлення батьківства:
1) добровільний за заявою матері та батька дитини;
2) примусовий — за рішенням суду.
І якщо перший спосіб є порівняно простим, то другий – більш складний, оскільки потребує звернення до суду, подальшої участі у судовому процесі та активних дій щодо збору відповідних доказів, адже, відповідно до частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Нагадуємо, якщо маєте питання правового характеру, звертайтеся до відділу «Шишацьке бюро правової допомоги» Полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за адресою: смт. Шишаки, вул. Партизанська, 2 або за телефоном (05352)9-24-13.
