Поважаємо й однодумців, і опонентів. Життя децентралізацією не завершується
В Україні йде до завершення процес децентралізації, розпочатий 2015 року. Він фактично стартував з прийняття закону про добровільне об'єднання територіальних громад. При цьому слово добровільний потрапило у контекст закону в останні хвилини.
Упродовж багатьох років різними державотворцями акцентувалася увага на необхідності укрупнення місцевих рад, зважаючи на скорочення чисельності населення. Коли дійшла справа до прийняття закону, там з'явилося демократичне словосполучення добровільне об'єднання. З одного боку це визначення мало на увазі право людей на самоврядування і підтримку їхньої ініціативи в реалізації адміністративно-територіальної реформи. Але у підсумку за п'ять років ця добровільність призвела практично до міжрадівських війн на місцевому рівні, до утворення багатьох громад не за принципом бачення спільної перспективи, а за бажанням отримати тимчасову вигоду.
За ці п'ять років змінювалися й умови об'єднання, й підходи до оцінки спроможності ОТГ, й заохочення у вигляді фінансів на розвиток громади. Зокрема спочатку межі районів були непорушними, згодом – могли укрупнюватися ради різних районів тощо.
Але дещо у цій реформі залишається незмінним від самого початку і до сьогодні: датою її завершення і попередня влада, і теперішня нарікає 2020 рік – час проведення чергових місцевих виборів.
Тому на початку цього року так активізувалися всі процеси дооб'єднань. А разом з ними – і суспільні пристрасті. Не оминули вони й нашого району.
У 2015 році ініціативна група Шишацької селищної ради, за підтримки обласних депутатів, звернулася до всіх без винятку сільських рад Шишацького району з пропозицією про об'єднання в одну територіальну громаду відповідно до закону про добровільне об'єднання громад. Три сільські ради – Ковалівська, Федунська та Яреськівська – відмовилися від об'єднання в одну громаду з центром у селищі Шишаки.
Кожен зробив свій вибір, за яким жив упродовж цих останніх років.
Але час добровільності об'єднань сплив. Наприкінці минулого року набув чинності закон, що передбачив завершення реформи адміністративним шляхом. Й обласні адміністрації сформували перспективні плани з межами ОТГ, які затвердив Кабмін.
У початковій редакції перспективного плану весь Шишацький район був однією громадою. Однак у січні Полтавська ОДА представила в Мінрегіоні проєкт, за яким Ковалівка має доєднатися до Великосорочинської ОТГ.
Сільський голова Ковалівки Наталія Нос аргументувала свою позицію територіальною близькістю села з сусідніми Сорочинцями, а обласні представники – потребою зміцнити й розширити слабку Великосорочинську громаду. Адже Шишацька громада і так спроможна.
Спроможність Шишацької громади зумовлена різними факторами – і відповідною чисельністю населення, і наявністю бюджетоутворюючих підприємств, але передусім свою спроможність наша громада продемонструвала єдністю 2015 року, коли більшість сільських рад погодилися стати одним цілим з Шишаками. Великі Сорочинці на той час, як і багато інших місцевих рад, не поспішали котити каміння децентралізації нагору. А коли на порозі 2017 року таки вирішили створити ОТГ, жоден із сусідів, крім Полив'янської сільської ради, їх не підтримав. Так була створена громада з населенням близько трьох з половиною тисяч жителів і недостатньою кількістю власних податків і зборів у бюджеті, що зробило його дотаційним. Тобто з нашої громади держава вилучає надлишок коштів, аби підтримати фінансовим вливанням такі ОТГ, як Великосорочинська. Тепер цю громаду держава підтримає і доєднанням Ковалівки. Бо усі повинні мати перспективи розвитку. І не береться до уваги те, що за свої перспективи Шишацька ОТГ бореться вже шостий рік поспіль.
Але власне ні Сорочинці, ні Ковалівка, ні будь-хто інший у цій ситуації не винні. Нам згори дали добро на добровільне об'єднання упродовж п'яти років, тож хто як це розумів – так і діяв.
Усі ці п'ять років ми стежили за перебігом реформи, інформували жителів громади про законодавчі зміни. З жодною із необ'єднаних сільрад нашого району не сперечалися про правильність чи неправильність їхнього вибору. Навпаки – співпрацювали у важливих напрямках: по медицині, соціальному захисту, пожежній охороні.
І ось настав час ікс. Уряд затверджує межі громад Полтавщини, де передбачає Шишацький район однією громадою – тобто повертається до початкової редакції перспективного плану. Це відбулося наприкінці весни й спровокувало чергові хвилі суперечок прихильників і противників однієї громади на Шишаччині. А вже минулої п'ятниці, вислухавши голову ОДА Олега Синєгубова, Кабмін переглянув своє рішення й повернувся до варіанту Ковалівка плюс Сорочинці, що є остаточним. Нібито. Бо попередні рішення теж були "остаточними".
Незважаючи на те, в якій громаді була, є чи буде Ковалівка, наші села залишаються сусідами, поєднаними багатьма родинними, дружніми чи професійними зв'язками. І найгірше зло, якого треба боятися більше, ніж будь-яких укрупнень, це – ненависть, посіяна між людьми. Особливо між людьми, які проживають поруч і так чи інакше будуть спілкуватися одне з одним.
Об'єднання громад ВІДБУЛОСЯ. І життя триває далі. І Шишацька, і Великосорочинська ОТГ йтимуть кожна своїм шляхом. Але в сучасних умовах жоден шлях не буде легким. Це треба розуміти і не витрачати зусилля на протистояння, що лише ослаблює потенціал кожної громади.
І тим паче не варто поливати одне одного брудом, вишукуючи недоліки у сусіда і при цьому закриваючи очі на свої. Розмальовуючи жахливе майбутнє Ковалівки у Шишацькій громаді, опоненти зокрема наводили приклад бездоріжжя на нашій території. При цьому чи є дороги у самих Сорочинцях – риторичне запитання для тих, хто там бував недавнім часом.
Натхнена прикладом Ковалівки, інспектує нині Шишацьку громаду і Яреськівський сільський голова Валентина Палівода. Яреськи і Федунка, за "останніми з останніх" рішень Кабміну, залишаються з Шишаками, що абсолютно не подобається Валентині Петрівні і, природно, частині жителів Яреськівської та Федунської сільських рад. Поважаємо думку опонентів, але закликаємо: відстоюйте свою позицію цивілізованими методами. Найперше, у вас було п’ять (!) років на пошуки альтернативи Шишацькій громаді, які ви прогавили, бо не думали про завтрашній день. Вірніше, ви сподівалися, що він буде таким, як ви того забажаєте, а не як передбачає Кабмін.
Тепер Валентина Петрівна роз’їжджає селами нашої громади, критикує некошені узбіччя й неремонтовані дороги, вислуховує й співчуває тим, хто невдоволений об’єднанням. І знову риторичне запитання: якщо нанести відповідний візит на територію Яреськівської сільської ради, невже ми там не знайдемо бур’янів у центрі сільради чи ям на головних магістралях (не говоримо вже про дороги у віддалені села)? Чи не знайдемо жителів, у котрих до правління Валентини Петрівни є немало гострих запитань?..
Але навіщо сіяти ворожнечу між людьми, які чи в одній, чи в різних громадах все одно повинні співіснувати разом? Між людьми, яким у будь-якому випадку, за будь-якого керівництва далі жити ПОРУЧ?..
За п’ять років Шишацька громада була невгодна багатьом. Пройшла суди по спробах від’єднати Сагайдак, слухала про себе, що вона «ракова пухлина» на мапі району, терпіла критику за дублювання повноважень з ним. Але згодом виявилося, що то добре – свої відділи і управління, і що численність старостинських округів – гарантія того, що громада залишиться цілісною на момент завершення реформи децентралізації, що її вже не доєднуватимуть, не роз’єднуватимуть під чиїсь забаганки. Ці роки громада прожила тяжче, ніж необ’єднані сільські ради, бо обов’язків на себе взяла більше. І, звичайно, проблем і прогалин у нас більше, ніж у тих, хто практично ні за що не відповідав.
Але давайте, шановні сусіди, кожен тримати одвіт за свій сніп. Не шукайте колоду в чужому оці (вона, без сумніву, є), а витягайте зі свого.
Пресслужба Шишацької селищної ради.
