ШИШАЦЬКА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА
Полтавська область, Миргородський район

Привіт побратимам

Дата: 24.04.2020 14:27
Кількість переглядів: 803

Фото без опису   Цього року друзі-«чорнобильці» не зберуться, як завжди, 26 квітня, аби провести усі урочисті й важливі моменти до скорботної дати, як звикли за традицією. Одна сумна сторінка нашої історії внесла корективи в іншу. Але після карантину вони обов’язково зберуться разом і згадають тих, кого втратили… І поспілкуються щиро, і поділяться своїми новинами, і намалюють плани на майбутнє. Адже братерство у них доволі дієве. Не втрачають зв’язок одне з одним ті, хто наприкінці 80-х минулого століття був єдиним цілим у боротьбі з надприродним лихом.

   Рідними, як брати, і по цей день залишилися для жителя Великого Перевозу Анатолія БЕРЕЖНОГО гоголяни, баранівці, яреськівчани й інші ровесники, з якими отримав повістку з райвійськкомату і вирушив «на перепідготовку» - спочатку на Гадяч, потім Лубни, Білу Церкву… Чорнобиль.

   Анатолій щойно повернувся з армії і знову потрапив у військову частину. Але цього разу – будувати огорожу навколо 30-кілометрової зони небезпечного реактора. Хоча його автобус курсував прямісінько на реактор, але практично в останній момент полтавчани запросили шістьох чоловіків до свого транспорту. Анатолій був серед них. І так випадково минув найтяжчого пекла. Ще одним везінням вважає те, що його військову частину розформували і він не відбув поблизу пекла усіх десяти місяців «перепідготовки», як було передбачено в повістці. На його долю випали кілька тижнів: кінець липня – початок вересня.

   Він був серед тих, хто не бачив мародерства у зоні катастрофи. Ніхто нічого не чіпав у людських помешканнях у перші місяці після аварії. Все завмерло так, як його залишили господарі. Наче і люди, і речі сподівалися, що біда минеться, що ось-ось усе стане на свої місця… 

    З того часу Анатолій запам’ятав ліс, будівництво,намети… І яблука в садках, які не можна було чіпати. Але ж так кортіло - і про заборону забували…

   А ще запам’яталася чоловікові екскурсія в Білорусію, якраз у дні вибуху, про який ще ніхто не знав. Тоді культпросвітницькі поїздки з колегами на вихідні були популярними серед багатьох колективів. Коли радіаційна хмара застилала собою небесний простір, вони саме пливли на теплоході Прип’яттю… Фотографувалися на добру пам’ять. Пам’ять залишилася, а от фото – ні. Чомусь усі вийшли засвіченими. Наче людям не треба було бачити того, що висіло у повітрі навколо них... 

   Їх не повинно було бути ні на тому човні, ні в реакторі, ні загалом на будівництві у лісах біля Чорнобиля. Молодих юнаків, яким щойно виповнилося 20 років... Але їх не запитували про це. Вони робили свою роботу. Вони захищали нас...

    Пам’ятаймо про це повсякчас!


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь