Професія – людяність
НАЙЩИРІШІ ВІТАННЯ соціальним працівникам адресують їхні підопічні. І це, мабуть, найбільше визнання у будь-якій професії. Напередодні свята нас наполегливо попросили подякувати усім трудівникам галузі, але особливо тим, кого люди поважного віку чекають у своїх домівках, як рідних. Це робітниці відділення соціальної допомоги вдома Центру надання соціальних послуг Шишацької селищної ради.
- Вони нам дуже-дуже допомагають, - стверджує пенсіонер з Шишаків Інна Євдокимова. – І заслуговують найкращої шани за свою нелегку працю. Але найголовніше – за людяність. Моя підтримка і розрада – Тетяна Шарко. Їй та колегам зичу здоров’я, життєвих благ, мирного неба, ясного сонечка у природі і душі!
Героїні цього передсвяткового фотознімка Наталія Майборода та Олена Безкровна, як і Тетяна Шарко, доглядають бабусь та дідусів, які проживають самі, в Шишаках.
Олена цього липня відзначила перший професійний ювілей – п’ять років тому вона приступила до виконання обов’язків соціального робітника. А Наталія практично за рік вже матиме за плечима десятилітній стаж у відділенні соціальної допомоги вдома. До цього обидві жінки працювали на різних посадах тут і навіть за межами нашого краю. І якби тоді їм хтось сказав, що соціальна служба – це їхнє покликання, ні за що б не повірили.
Але доля розпорядилася по-своєму. Про що і Олена Іванівна, і Наталія Миколаївна, як вони стверджують, аж ніскілечки не шкодують.
- Але ж це так тяжко – догодити рідним стареньким, а то чужим!
- А які вони нам чужі? Коли бачиш людей кілька разів на тиждень, а декого й щодня, - хіба можна залишатися чужими? Ми вже з ними, як сім’я. Спілкуємося з їхніми рідними. Адже не всі бабусі й дідусі, котрих ми обслуговуємо, одинокі. Буває так, що родичі проживають далеко чи з інших причин не можуть здійснювати догляд, то ми весь час з ними на телефонному зв’язку: що і як. Зрештою, за роки стаємо однією великою родиною.
Не можна сказати, що у такій родині завжди все рівненько і гладенько. Усяке буває, однак з будь-якої ситуації, переконані соціальні робітниці, завжди є вихід. А до складнощів своєї професії вони вже звикли. Дошкуляють не характери підопічних (а вони інколи дуже норовливі), не тяжкий фізичний труд (адже доводиться виконувати безліч функцій - і прибиральниці, і доглядальниці, і садівниці-городниці, і служби доставки). Дошкуляють погодні умови. За будь-якої спеки чи заметілі треба йти. Бо тебе чекають, бо на тебе сподіваються, бо без тебе ніяк.
У кожної з робітниць – близько десяти підопічних. Сумно чути: а ще вчора було одинадцять чи дванадцять… Це теж психологічні складнощі професії: назавжди відпускати тих, кого звик бачити і чути майже щодня…
Тому Олена і Наталія зичать своїм колегам, найперше, терпіння. А щоб його на все вистачало у повсякденному житті – міцного здоров’я.
ЯКЩО ВІДДІЛЕННЯ соціальної допомоги вдома – найдавніше у структурі Центру надання соціальних послуг Шишацької селищної ради (цьогоріч перетнуло рубіж у 30 років), то наймолодше - нещодавно відкритий Реабілітаційний центр для дітей з інвалідністю. Керівник центру Юлія Михайлова-Яненко з колегами докладає максимум зусиль, аби якомога більше підопічних були охоплені увагою та отримали необхідну різнобічну допомогу. Аби розповісти людям безпосередньо на місцях про реабілітацію в центрі, спеціалісти побували в усіх старостинських округах. За сприяння старост провели зустрічі з населенням, поспілкувалися з батьками діток з інвалідністю, повідомили про можливості центру та відповіли на їхні запитання.
Крім власне фізичної реабілітації дітей, підтримки батьків, у центрі приділяють увагу освітньому розвитку. З цією метою, як уже повідомлялося, взяли участь в обласному конкурсі "Екологічні ініціативи". Як переможці конкурсу, отримали можливість реалізувати проєкт "Створення просвітницького простору "Життя без відходів". До нього залучають усіх відвідувачів Центру надання соціальних послуг – і дітей, і дорослих, і представників найстаршого покоління. Адже навчатися жити у гармонії з природою ніколи не рано і не пізно.
Так само усі відвідувачі Центру мають можливість отримати послуги професійного психолога. Нещодавно ці обов'язки почала виконувати Катерина Денисенко. Поки що, як розповідає психологиня, вона найтісніше співпрацює з дітьми з інвалідністю та їхніми батьками. Але так само на її допомогу можуть розраховувати й інші категорії підопічних Центру. Головне – визнати, що ця допомога вам потрібна. Людям легше зізнатися у фізичних недугах, ніж у психологічних. Хоча, як і в природі, у людському організмі все взаємопов'язане. І можливо, розмова з психологом якщо не вилікує захворювання, то принаймні попередить супутні ускладнення чи збій життєвого ритму.
СОЦІАЛЬНА ГАЛУЗЬ – це не тільки послуги чи супровід населення. Це – що не менш важливо у сільській місцевості – нові робочі місця. Цьогоріч у відділеннях підтримки сімей у складних життєвих обставинах Центру надання соціальних послуг створено віддалені робочі місця у кількох старостинських округах. Минулого року затребувані послуги перукаря та швачки почали отримувати жителі Воскобійників та навколишніх сіл. На початку 2019 року подібні послуги стали доступними на місці для мешканців Пришиба, що маюсь статус соціально вразливої категорії. Влітку запрацював перукар у Сагайдаку та Михайликах.
Нові робочі місця, а відтак і послуги з масажу та фізіотерапевтичних процедур, задіяно у Воскобійницькому, Пришибському та Михайликівському старостинських округах і відділенням денного перебування Центру.
Галина Волявська – професійний перукар. Має до цього хист, знання і досвід. Однак життя складалося так, що доводилося трудитися на зовсім не сумісних з перукарством посадах, зокрема бухгалтером, а інколи й просто бути у пошуках роботи. Тому нині вона задоволена можливістю займатися улюбленою справою за місцем свого проживання, у Сагайдаку. Але, мабуть, не менше задоволені і її клієнти, які отримують життєво необхідну соціальну послугу, не виїжджаючи за межі свого села. Тим паче, коли ними опікується перукар від Бога. Так стверджує клієнтка, яку пані Галина обслуговує на фото.
