Про райони загалом. П’ять років децентралізації: йдемо далі чи повертаємо назад?
Це запитання варто поставити усім, хто п’ять років поспіль критикує одну з перших започаткованих Євромайданом реформ. Критикує не во благо людям, а з власною вигодою. Хто п’ять років плює в колодязь, з якого все одно доведеться пити воду. Хто п’ять років заважає, руйнує, інтригує, але, врешті-решт, так і не вплине на хід подій.
Коротенька довідочка до п’ятиріччя реформи. Хоча, власне об'єднання громад стартувало у 2015 році, однак початком децентралізації вважають переломний 2014 рік.
Що таке децентралізація простими словами? Це зміни, які мають на меті передати значні повноваження та фінансові ресурси від державних органів – місцевому самоврядуванню.
Перший етап – створення об’єднаних територіальних громад. Створення підгрунтя куди, власне, передавати повноваження і ресурси. Він нині триває повним ходом. У перший рік об’єднання у новій якості заявили про себе 159 громад (серед них і наша Шишацька ОТГ). Наприкінці 2018 року їх уже існувало 876.
За цей час спростилися законодавчі умови для формування ОТГ і деякі громади створені у межах різних районів; окремі громади оцінили свої перспективи й переглянули формат об’єднання – ще укрупнилися і зросли у власних можливостях.
Звичайно, залишаються й такі міські, селищні чи сільські ради, котрі очікують. Українську ментальність не змінять ніякі євростандарти: не спіши поперед батька в пекло, бо якось воно буде… Або інша відповідь: нам і так добре, ми самодостатні, навіщо нам об’єднуватися…
Але ж ідеться не про нас чи вас, не про ми чи ви. Не про те, аби добре жилося одному селові чи одній певній території. Не можна бути окремою державою у державі. Йдеться про те, аби слабші ставали сильними, сильні – сильнішими. Йдеться про напрямок, яким рухається вся країна.
Тож наступний крок після утворення спроможних громад – укрупнення районів. І він так само неминучий, як і об’єднання сільських рад. Його можна саботувати, барикадувати, а можна вести наполегливу підготовку, адже проблем є й буде чимало.
Нині кожна область розробляє і затверджує перспективний план формування територій громад, подає на розгляд Міністерству регіонального розвитку. Різні робочі групи і комісії (як на обласному, так і міністерському рівнях) працюють над цими планами, аби максимально їх удосконалити, врахувати всі зауваження й об'єктивні оцінки. Тобто можна дивитися на весь процес децентралізації (як і на будь-яку іншу реформу) збоку і традиційно причитати, що все знищено, усе пропало… А можна взяти в цьому безпосередню участь, спрямувати свою енергію не на фантомний спротив, а на реальну підготовку до майбутніх кардинальних змін: як і де працевлаштувати людей, що хочемо-не-хочемо, але залишаться без роботи; як задіяти і зберегти приміщення, інше майно; як забезпечити підготовку до життя в нових умовах таких соціально важливих об'єктів, як лікарня, професійно-технічне училище тощо, які перейдуть на укрупнений рівень?.. Шукати відповіді на ці запитання набагато складніше, ніж просто вичікувати. Захистити район, який уже не функціонує як район, і захистити інтереси населення, що в ньому проживає, – це зовсім різні речі.
Нині райони вже не виконують основної мети – вони не представляють спільні інтереси громад на своїй території. На сьогодні в Україні існують 18 районів, де всі ради об’єдналися в одну громаду. 145 районів – де утворили ОТГ від 50 до 99 відсотків місцевих рад. У таких випадках районні ради утримуються або за рахунок кількох сільських рад, або за рахунок об’єднаних громад, оскільки інших джерел немає. Громада фактично замінила собою район, але він існує й далі – не зрозуміло для кого й для чого. І в такому випадку ОТГ, створивши свої відділи та управління, не дублює районні структури, а забезпечує виконання власних повноважень.
Тобто маленькі райони «зникають» самі по собі: вони розчиняються або в об’єднаних громадах, або у більших районах. Власне укрупнення районів почалося навіть не із закону про утворення об'єднаних громад. Укрупнення районів розпочалося ще тоді, коли з певних територій почали зникати представництва різних служб: пенсійної, податкової, соціального страхування; коли дорожнє чи газове господарство стали філіями з обмеженими можливостями; коли повноцінні колективи "Укртелекому" чи "Укрпошти", банківських установ перетворилися на чергові відділення…
Цей процес розпочався без нас і триває мимо нас. І впливати на це гаслами "Не віддамо!" – несерйозно.
Наприкінці грудня щойно минулого року Полтавська обласна рада прийняла рішення "Про Перспективний план формування територій громад Полтавської області (в новій редакції). "За" проголосували 55 народних обранців. В тому числі й депутати від Шишаччини Валерій Капленко та Віктор Скочко.
У цьому плані зазначені – цитуємо - "Відомості про територіальні громади, що увійдуть до складу спроможної територіальної громади Шишацької". У ці відомості включені всі (колишні і нинішні) селищна та сільські ради Шишацького району. Тобто, на думку розробників плану і тих, хто за нього проголосував, саме в такому вигляді – як єдина громада – повинна існувати Шишаччина.
Перспективний план – це, звичайно, не остаточний варіант. Це один із багатьох варіантів. Ковалівська, Яреськівська, Федунська сільські ради мають право на самовизначення.
Однак прийняття такого рішення свідчить про солідарність депутатського складу облради. Незалежно від політичних орієнтирів. Так само підтримують децентралізаційні зміни в країні й усі фракції Верховної Ради. І той, хто дійсно думає про майбутнє країни, долучається до цього процесу: об'єктивно аналізує ситуацію, бере участь у підготовці законопроектів, які удосконалюють реформу, ліквідовують прогалини в ній, сприяють інтересам людей. А той, хто думає лише про власну піар-кампанію, стоїть осторонь: руки в боки і чоло у поті від промов…
Прес-служба Шишацької селищної ради.
