Лапшин Денис Анатолійович
У глибокій скорботі Шишацька громада востаннє зустріла та навіки попрощалася зі своїм славним Захисником — Лапшиним Денисом Анатолійовичем, який віддав найдорожче — власне життя — за свободу й незалежність України, за мирне майбутнє кожного з нас. Жорстока війна безжально забирає найкращих синів і доньок нашої землі, навіки закарбовуючи їхні імена в серцях людей та на сторінках історії.
Денис Анатолійович народився 6 липня 1982 року у Краснодарському краї. У 1987 році разом із родиною переїхав до селища Шишаки, яке стало для нього справжньою рідною домівкою. Саме тут він зростав, формувався як особистість, як справжній чоловік і патріот.
У 1988 році Денис пішов до Шишацької спеціалізованої школи імені В. І. Вернадського. Після її закінчення здобув фах столяра у Полтавському професійно-технічному училищі № 1. Він ніколи не цурався праці, працював у різних сферах, був щирим, працьовитим і відповідальним. В останні роки працював будівельником, займався ремонтними роботами, завжди приходив на допомогу людям.
Денис Анатолійович був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Разом із дружиною він виховував двох доньок, для яких був надійною опорою, прикладом честі, гідності та відповідальності. Родина була для нього найбільшою цінністю, джерелом сили й сенсом життя.
У 2014–2015 роках Денис став на захист України, беручи участь в антитерористичній операції. І під час повномасштабного вторгнення російської федерації він не залишився осторонь. 12 листопада 2024 року знову став до лав Захисників, обравши шлях воїна — шлях честі, мужності та самопожертви.
Довгих дев’ять місяців Денис Анатолійович вважався безвісти зниклим. Увесь цей час за нього молилися, чекали й вірили. Вірила родина, вірила громада, вірила вся Україна… Та, на жаль, дива не сталося.
Життя, яке могло б тривати довше. Життя, яке не мало б так закінчуватися. Усі, хто знав Дениса, пам’ятають його світлим, доброзичливим, щирим. Він завжди приносив із собою тепло – у розмову, у роботу, у дружбу. З ним було легко, бо він сам був доброю душею.
Важко знайти слова, які зменшать біль утрати. Але ми можемо сказати найголовніше: ми пам’ятатимемо Дениса. Пам’ятатимемо його сміх, його доброту, його щирість і його шлях.
Від імені всієї Шишацької громади, депутатського корпусу та виконавчого комітету селищної ради висловлюємо найщиріші співчуття матері, дружині і донькам.
Ми розділяємо ваш біль.
Нехай Господь подарує вам сили пережити цю втрату.
А пам'ять про Дениса – світла, вічна, невмируща – житиме в серці кожного з нас.
Вічна слава Герою.
Вічна пам’ять Денису…
Низький уклін Тобі.
Слава Україні!
