Федунський старостинський округ
Сьогодні у Федунському старостинському окрузі відбулося зібрання, сповнене скорботи й водночас глибокої шани. На Алеї Слави додали ще два імені воїнів, які віддали своє життя за свободу і незалежність України. За час повномасштабної війни Федунський округ уже втратив сімох синів України – мужніх, відважних, нескорених.
Зворушливими до сліз словами зібрання відкрили староста села Людмила Алєйнікова та завідуюча сільським будинком культури Тетяна Білокінь.
Ці хлопці – не просто імена. Вони – світлі постаті, які стали символами відданості й жертовності. Вони залишилися у пам’яті односельців, як добрі друзі, люблячі сини, надійні побратими. Їхня кров пролилася за те, щоб Україна жила, щоб ми могли вільно говорити своєю мовою, працювати на своїй землі, ростити дітей під мирним небом.
Війна забрала в нас найдорожче, але вона не зламала духу нашого народу. Кожна жертва, кожне життя, покладене на вівтар свободи, наближає день перемоги.
Зі словами вдячності й підтримки до родин загиблих воїнів звернувся перший заступник селищного голови Федір Дерій. Він наголосив, що пам'ять про Героїв житиме вічно, а громада завжди залишатиметься поруч із матерями та рідними, які втратили найдорожче.
Ми схиляємо голови перед вашою силою, шановні матері та родини загиблих. Ваша втрата – це рана для всього суспільства. Нехай Господь дає вам сили й витримки, а вдячна Україна завжди пам’ятає подвиг ваших синів.
Від імені всієї Шишацької громади, депутатського корпусу та виконавчого комітету селищної ради висловлюємо найщиріші співчуття всім рідним і близьким загиблим Героям.
Ми розділяємо ваш біль.
Нехай Господь подарує вам сили пережити цю втрату.
А пам'ять про наших воїнів – світла, вічна, невмируща – житиме в серці кожного з нас.
Вічна слава Героям.
Вічна пам’ять, Героям…
Низький уклін Вам.
Слава Україні.
– Відпусти мене, мамо, на небо.
– Я не можу, синочку. Пробач…
– Я прийду, як тобі буде треба.
Прилітатиму…Тільки не плач!
– Як же, сину, тебе відпустити,
Коли серце нещадно болить?…
Як без тебе, рідненький мій, жити,
Коли рана на серці кровить?!
– Лишень тіло померло, матусю,
А душа моя досі жива!…
Не тужи…Не ридай…Не хвилюйся…
В мене просто домівка нова!…
Я тепер буду жити на небі.
Тут так добре, рідненька, повір!
Ти покличеш мене при потребі…
– Сину! Кличу тебе до сих пір!
Я ночами не сплю, дорогенький!
Лишень сльози ковтаю гіркі…
Завмирає від болю серденько…
Мої схлипи такі гомінкі!
– Я все знаю…все чую, матусю…
Примирись, що мене вже нема…
Дай я Янголом в небо здіймуся…
Ти ніколи не будеш сама!
Я в повітрі! Я поруч з тобою!
Відпусти мене, мамо…пора…
Я підІймуся в небо з росою
І спаде з тебе болю гора!
– Не спаде, мій синочку, довіку!
Я страждатиму поки живу!
Бо від втрати дітей – нема ліку…
Сльози ллються дощами в траву…
– Все минеться, матусю…ти звикнеш,
Що я Янголом став в небесах…
– Як же бути мені, як ти зникнеш?!
Знов тонути щомиті в сльозах?…
– Ні, рідненька!…Відплакала…Досить…
А на мене чекають в Раю…
Бог у Рай лиш достойних підносить…
Відпускай вже кровинку свою…
– Ти ж мене не забудеш, синочку?…
Як же важко тебе відпустить!…
Я складаю себе по-шматочках…
Як же в світі без тебе прожить?…
– Посміхатись…молитись за мене…
Бог усе допоможе знести…
Я ж в Раю спочиватиму, нене…
– Відпускаю, синочку…лети…
